За останні роки у більшості країн Західної та Центральної Європи відбулися докорінні зміни у законодавстві, які стосуються спеціальної освіти.
У 1993 році Генеральна Асамблея ООН прийняла стандартні правила рівних можливостей осіб із вадами розвитку. Значною стала Саламенкська декларація та "Програма дій щодо освіти дітей з особливими потребами", одностайно ухвалена на Всесвітній конференції "Освіта для дітей з особливими потребами: доступність і якість" (1994).
Нова методологія спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку обгрунтована у "Концепції спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку на найближчі роки і перспективу" (1996), "Концепції реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями" (1998), "Концепції державного стандарту спеціальної освіти" (1999), "Проекті державного стандарту спеціальної освіти" (2004).
Конституція України у ст. 53 гарантує всім громадянам право на освіту. Закон України "Про охорону дитинства" у ст. 26 "Захист прав дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового та фізичного розвитку" стверджує, що
"дискримінація дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям із вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку...".
У нашій країні, як і в усьому світі, з різних причин зростає кількість дітей із відхиленнями у розвитку. Останнім часом міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із порушеннями термін"дітизособливими освітніми потребами",який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенями порушень. До них належать:
§ порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом);
§ порушення зору (сліпі, зі зниженим зором);
§ порушення мовлення;
§ порушення опорно-рухового апарату ЦЩП);
§ розумова відсталість;
§ затримка психічного розвитку.
Для реалізації основних положень Концепції ООН про права дитини, забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей спеціальне навчання в нашій країні здійснюється за трьома напрямами:
1. Спеціальні школи (школи-інтернати).
2. Інтегроване навчання в умовах загальноосвітньої школи.
3. Інклюзивне навчання — спільне перебування дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими ровесниками.
Офіційно прийнята в державі інтернатна модель перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, в якому діти з особливостями психофізичного розвитку вчаться відокремлено та ізольовані від соціуму. У батьків і учиш з'явилася можливість вибору різних форм навчання (індивідуальне в домашніх умовах, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дитсадку-школі, у формі екстернату тощо). Але це не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім запитам і суспільним потребам.
Практика європейських країн свідчить, що більшість із цих учнів можуть навчатися в загальноосвітніх школах за моделлю інклюзивної освіти. Використання такої моделі означає надання якісних освітніх послуг школярам з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів за умови відповідної підготовки вчителів і підтримки сімей.
Інклюзивна освіта— це розширення участі всіх дітей, зокрема з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчання. Основною метою інклюзивної освіти є якісні зміни в особистісному розвитку таких дітей.
Передбачається перетворення освітньої системи, а не малюка. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а школи й освітня система повинні підлаштовуватися під індивідуальні потреби всіх учнів — із порушеннями розвитку і без них. Однак інклюзивність не означає асиміляції чи прагнення зробити всіх однаковими, її ключовий компонент — гнучкість, урахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожного.
У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку.
Основні характеристики інклюзивної освіти:
§ визнає, що всі діти можуть учитися;
§ сприймає і поважає особливості школярів;
§ забезпечує відповідність освітніх структур, систем і методології потребам усіх учнів; є частиною ширшої стратегії розвитку інклюзивного суспільства;
§ є динамічним процесом, що постійно вдосконалюється.
Інклюзивна модель освіти передбачає участь в освітньому процесі вчителів підтримки (асистентів учителів), котрі забезпечують включення всіх дітей у загальноосвітні заняття. Це можуть бути волонтери, батьки, інструктори-практики, які надають підтримку декільком школам в одному районі.
Учитель підтримкиможе бути додатковим помічником у навчальному процесі й займатися з одним-трьома учнями одного або різних класів почергово. Провідною ідеєю сучасної спеціальної педагогіки є орієнтація на ефективне використання збережених систем і функцій, здатних узяти на себе компенсаторно-корекційне навантаження, цілеспрямований розвиток психічних процесів, що обумовлюють рівень опанування знань, умінь і навичок та відповідну освіченість дитини, її інтеграцію в суспільство.
Навчання учнів із особливостями психофізичного розвитку у школі І ступеня спрямоване на психолого-педагогічну корекцію і компенсацію відхилень у розвитку, формування початкової грамотності.
Інклюзивне навчання може здійснюватися за однією з форм:
§ повна інтеграція,за якою дітей із психологічною готовністю до спільного навчання зі здоровими однолітками та рівнем психофізичного розвитку, що відповідає віковій нормі по 1—3 особи включають до звичайних класів (груп) загальноосвітнього (дошкільного) навчального закладу; при цьому вони мають одержувати корекційну допомогу за місцем навчання та проживання;
§ комбінована інтеграція,за якої дітей із близьким до норми рівнем психофізичного розвитку по 1—3 особи включають до звичайних класів (груп) загальноосвітнього (дошкільного) навчального закладу; у процесі навчання вони постійно одержують допомогу' вчителя-дефектолога (асистента вчителя);
§ частковаінтеграція,за якої дітей з особливостями психофізичного розвитку, які неспроможні разом зі здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, уключають до загальноосвітніх класів (груп) по 1—3 особи лише на частину дня;
§ тимчасова інтеграція,за якої дітей з особливостями психофізичного розвитку об'єднують зі здоровими однолітками 2—4 рази на місяць для проведення спільних виховних заходів.
Повна і комбінована форми інтеграції прийнятні для дітей із високим рівнем психофізичного і мовленнєвого розвитку; часткова і тимчасова — з нижчим рівнем розвитку, зокрема і з його порушеннями.
Будь-яка форма інтегрованого навчання учнів з особливостями психофізичного розвитку може бути ефективною лише за відповідних умов:
§ раннє виявлення відхилень та початок корекційної роботи, що суттєво сприяє підготовці до інклюзивного навчання;
§ правильне діагностування та об'єктивний потенціал розвитку дитини (за даними психолого-медико-педагогічної консультації), зокрема можливість опанування освітнього стандарту в передбачені терміни;
§ близький до вікової норми рівень психофізичного і мовного розвитку;
§ психологічна готовність дитини та її батьків до навчання спільно зі здоровими однолітками;
§ надання кваліфікованої корекційно-реабілітаційної допомоги;
§ готовність батьків надавати допомогу дитині у процесі її навчання;
§ створення відповідного навчального середовища, побутових умов;
§ забезпечення матеріально-технічної бази навчального закладу.
Індивідуальні навчальні плани для учнів, які неспроможні опанувати загальноосвітню програму через ускладнений психофізичний розвиток, дисграфію, дислексію, акалькулію, розробляють на підставі висновків психолого-медико-педагогічної консультації та за рішенням педагогічної ради навчального закладу, а також за участі батьків дитини.
Індивідуальні навчальні плани розробляють учителі, вихователі за участі відповідних фахівців і батьків на основі адаптації навчальних програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для загальноосвітніх та відповідних типів спеціальних загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів, робочого навчального плану закладу. Плани затверджує педагогічна рада і керівник закладу.
Суть індивідуального навчального плану полягає у тому, що він розробляється для певного учня. Діти з однаковими діагнозами мають різний вияв хвороби та по-різному прогресують у навчальному процесі, а тому в роботі з ними реалізують індивідуальні навчальні плани. Оцінювання навчальних досягнень школярів з особливостями психофізичного розвитку, які навчаються за програмою для загальноосвітніх закладів, проводять за критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів; дітей із порушеннями зору, слуху — за критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів спеціальної загальноосвітньої школи інтенсивної педагогічної корекції (для дітей із ЗПР) з урахуванням особливостей психофізичного розвитку конкретного учня
За умови відповідного висновку ПМГЇК, в інклюзивних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів можуть навчатися діти з особливостями психофізичного розвитку:
§ з порушеннями опорно-рухового апарату, церебральним паралічем, наслідками поліомієліту у відповідному і резидуальному станах, із вродженими і набутими деформаціями опорно-рухового апарату, артрогрипозом, хондродистрофією, міопатією;
§ з порушеннями слуху (із втратою слуху від ЗО і більше децибел — глухі, слабочуючі),
§ з важкими мовленнєвими порушеннями;
§ з порушеннями зору;
§ із затримкою психічного розвитку;
§ з обмеженими можливостями розумового розвитку.
У класі (групі) може бути не більше трьох дітей з особливостями психофізичного розвитку. При цьому доцільно комплектувати разом учнів, які мають порушення однієї категорії (слуху або зору тощо). Час перебування дітей з особливостями розвитку в загальноосвітньому навчальному (дошкільному) закладі може змінюватися за наказом директора цього закладу на підставі висновків психолого-медико-педагогічної консультації про стан психофізичного розвитку кожного учня (за результатами обов'язкового щорічного обстеження).
Ефективності навчально-виховного процесу сприяють різні форми роботи: навчальна в парах, групи кооперованого навчання, за індивідуальними інструкціями, незалежні самостійні заняття.
Зміст, форми та методи навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку мають бути корекщйно спрямованими. Це означає, що кожна тема, яку вивчають у школі, кожен метод і прийом, використаний учителем чи вихователем, мають не лише сприяти засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки, а й спрямовуватися на виправлення вад психофізичного розвитку (залежно від дефекту).
Система корекційного впливу на учнів повинна бути розрахована на тривалий час і діяти на особистість загалом, в єдності таких її компонентів, як пізнавальні, емоційно-вольові психічні процеси, досвід (знання, вміння, навички), спрямованість, поведінка. Відповідно, вчителеві необхідно узгоджувати педагогічні впливи з медичними і психологічними; дотримуватися послідовності й наступності в корекційно-виховній роботі, єдиного охоронно-педагогічного режиму в школі та сім'ї. Починаючи працювати з учнями, педагог має враховувати індивідуальну структуру дефекту (первинний дефект, вторинні дефекти, подальші ускладнення) та збережені можливості, тобто йому слід вивчити досвід дитини, її спрямованість, поведінку.
Успіх навчання і корекційно-виховної роботи учнів із психофізичними вадами залежить також і від правильної організації та здійснення медичного супроводу, а вдале проведення лікувально-профілактичних заходів — від суворо скоординованої діяльності медичних працівників і педагогічного колективу.
Тому, крім планової диспансеризації, залежно від свого психічного і фізичного стану, ці діти потребують системного лікування відповідно до структури дефекту (у лікарів-психіатрів, неврологів, педіатрів за місцем проживання, в дитячих поліклініках і диспансерах) У випадку, коли у школяра виникають загострення хвороби, слід проводити стаціонарне або амбулаторне лікування.
Направлення дітей до всіх спеціальних шкіл відбувається через психолого-медико-педагогічні консультації, що встановлюють діагноз, визначають тип шкіл, в яких належить навчатися дитині, ведуть спостереження за динамікою її розвитку, надають консультації батькам, учителям, вихователям і спеціальним працівникам.
Важливою сферою в роботі вчителів, психологів, спеціальних педагогів ЗОШ є психологічна, інформативна підтримка сімей із проблемними дітьми.
Ці спеціалісти проводять індивідуальні та групові консультації, виступають перед батьками на класних і загальношкільних батьківських зборах, висвітлюючи причини виникнення ускладнень у розвитку, роль сім'ї у навчанні та вихованні, ознайомлюють дорослих із їхніми обов'язками та правилами спілкування з особливими дітьми.
Розглянемо специфіку роботи з учнями, які мають розумову відсталість і затримку психічного розвитку.
При порушеннях розумового розвитку відбуваються органічні ушкодження кори головного мозку, наслідок яких — недостатня сформованість усіх складових психіки й передусім порушення пізнавальних процесів. Виявляється своєрідність у розвитку відчуттів, сприймання, пам яті. уяви, мовлення, уваги.
Найістотніша ознака розумової відсталості — знижена здатність до узагальнень у процесі розв'язання інтелектуальних завдань Педагогічна робота з цією категорією дітей спрямовується передусім на максимальне становлення загальних соціально-адаптаційних здібностей, практичну підготовку до життя у суспільстві, самообслуговування, спілкування, адекватну соціальну поведінку.
Для учнів із затримкою психічного розвитку, на відміну від розумової відсталості, характерні порушення у структурі так званих «передумов інтелекту», що охоплюють працездатність, пізнавальну активність, емоційно-вольові компоненти діяльності, увагу, пам'ять, сприйняття, тоді як «власне інтелект» (різні форми мисленнєвої діяльності, особливо словесно-логічне мислення) зберігає досить високу здатність до розвитку, що реалізується у процесі адекватної та своєчасної корекційної допомоги.
Необхідно також урахувати, що дитині із ЗПР потрібно давати більше часу на засвоєння певних навичок. Усі учні із затримкою психічного розвитку мають перебувати під наглядом лікарів: педіатра, психіатра. Учителеві необхідно систематично вивчати результати спостережень лікарів та враховувати їх при організації навчально-виховного процесу.
Дуже важливим моментом у роботі з такими дітьми є забезпечення обережності педагогічного процесу, щоб уникнути перевантаження і без того вразливої нервової системи.
Навчання школярів із різними психічними порушеннями психофізичного розвитку має такі особливості:
§ повільність;
§ простий виклад матеріалу;
§ повторюваність;
§ поглиблений індивідуальний і диференційований підходи;
§ предметно-наочний і практичний характер;
§ опора на розвиненіші здібності й подолання загальної недостатності та вад інтелектуальної сфери;
§ спеціальна організація навчальної діяльності, зокрема розвиток стимулів до навчання та пізнавальних інтересів, керівна роль учителя, що виявляється в сукупності форм (педагог дає знання, організовує спостереження, інструктує, перевіряє, оцінює).
Незважаючи на різноманітність причин, які обумовлюють затримку психічного розвитку, її прояви мають низку спільних (типологічних) для цієї групи дітей особливостей: інтелектуальна недостатність, що виявляється у навчально-пізнавальній діяльності, інертність, повільність мислення, схильність до конкретизації, недорозвинення словесно-логічного мислення, порушення як імпресивної, так і експресивної мови, бідність мовного розвитку; нестійкість, підвищена неуважність, недостатня концентрація та швидка розсіюваність уваги, недостатність сформованості всіх видів сприймання (зорового, слухового, нюхового, шкірного тощо) і просторової орієнтації; порушення логічної, опосередкованої пам'яті; недорозвинення емоційно-вольової сфери (послаблення активності, зниження ініціативи в інтелектуальній діяльності, неспроможність керувати своєю поведінкою, емоційна незрілість).
У поєднанні зі швидкою втомлюваністю ці фактори серйозно гальмують навчання та розвиток. У стані втоми у школярів можуть виникати імпульсивні рухи: розгубленість, метушливість, через що вони не помічають своїх помилок, не доводять справу до кінця Навички формуються повільно. Новий або незвичайний спосіб діяльності може спричиняти незадоволення, а інколи й протест. Під впливом невдач у них швидко розвивається негативне ставлення до навчальної діяльності.
Тільки завдяки кваліфікованій допомозі, спеціальній корекційній роботі послаблюються дефекти розвитку дітей.
Корекційна робота охоплює всі напрями навчальної діяльності з учнями, які мають вади, спрямована на розвиток різноманітних психічних процесів: сприйняття, пам'яті, мислення, мовлення, емоційно-вольової сфери тощо: на формування особистості загалом.
Але цей розвиток найбільш ефективно і повноцінно відбувається за відповідних педагогічних умов, основна з яких полягає в тому, що учні мають свідомо розібратися в логічній суті всіх тих навчальних і трудових завдань, які вони виконують у школі.
Спрямування навчальної роботи на свідоме засвоєння матеріалу, на введення логічної основи в навчальну діяльність неабияк сприяє корекції та вдосконаленню не лише вищих психічних функцій (на що, по суті, прямо звернена така робота), але й розвиває та коригує елементарні психічні процеси.
Корекція дефектів дітей з особливими потребами відбувається у процесі всієї навчально-виховної роботи школи, проводиться на тому навчальному матеріалі, який є змістом того чи іншого навчального предмета.
Мета навчання має бути конкретно сформульована для кожного навчального предмета, уроку, виховного заходу. Особливо важлива ця проблема для спеціальної роботи всього педагогічного колективу.
Комплексний підхід у корекційному вихованні школярів реалізовуватиметься лише тоді, коли педагоги, працюючи з певним класом або групою, уявлятимуть усю систему конкретних завдань, їхню ієрархію. Учитель, узявши за основу абстрактно і глобально сформульовані завдання, може зробити акцент на будь-яких конкретних моментах з огляду на власне бачення.
Ефект корекційно - розвивального навчання вищий, якщо його мету сформульовано точно й адекватно.
Метою корекційної роботи є виправлення, послаблення недоліків психофізичного розвитку:
§ реалізація вимог охоронно-педагогічного режиму;
§ виправлення особливостей недорозвинення всієї пізнавальної діяльності й особливостей дитини;
§ урахування навчального потенціалу школяра;
§ визначення мети кожного уроку не абстрактно, а з урахуванням потенціалу кожного учня; формування навчальних умінь і навичок, позитивного ставлення до навчання,
§ урахування під час навчання рівня знань, умінь і навичок кожного учня з усіх навчальних предметів;
§ корекція мимовільної поведінки та уваги,
§ становлення уміння сприймати завдання вчителя та вихователя в усіх видах діяльності, контролювати свою активність, оцінювати результати (самооцінка);
§ формування прийомів розумової діяльності відбувається у певній системі (постійне ускладнення змісту навчання, поступове переведення практичних дій аналізу і синтезу та похідних від них операцій порівняння, узагальнення, конкретизації, класифікації тощо у сферу уявлень і понять);
§ невід'ємною частиною індивідуальної корекційної роботи є діагностика, що передбачає поширення й поглиблення знань педагогів про учнів;
§ підвищення кількості та якості вимог до розумової діяльності (при цьому обов'язково враховувати диференційовані й індивідуальні можливості дітей);
§ використання повноцінних зразків, на основі яких можливе здійснення розумових операцій;
§ підтвердження та заохочення правильно оформлених результатів пізнавальної діяльності;
§ зв'язок розумової діяльності учнів із суспільним життям і практикою;
§ формування мовленнєвих навичок здійснюється в поєднанні їх із практичними і розумовими здібностями.
Крім цих загальних напрямів, кожен предмет має свої численні специфічні прийоми активізації розумової діяльності учнів.
Робота психолога у системі освіти полягає переважно в діагностичних, корекційнпх процедурах, розробці рекомендацій і методичного матеріалу для вчителів, вихователів, батьків, том; особливо важливо визначити всі психологічні аспекти життя дитини, її стосунки в родині ставлення педагога до дитини, стосунки з однолітками та однокласниками, зібрати повний анамнестичний матеріал, який якнайповніше відображає процеси становлення людини упродовж життя
Отже, дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища у класі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивному класі створити таку атмосферу порозуміння та взаємодопомоги між учнями, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установи і стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.
Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної та лікувально-профілактичної роботи в інклюзивному класі (груп значною мірою залежить від скоординованості впливів усіх членів команди (керівника заклад педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями у психофізичного розвитку, від комплексно: підходу до планування і реалізації корекційно - розвивальних заходів. Важливо заохочувати організацію неформальних груп підтримки серед учнів школи, аби створити простір для соціальної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку.
Коментарi